Цей день назавжди став точкою відліку, яку неможливо викреслити. Навіть сьогодні, у лютому 2026-го, біль залишається гострим, а пам’ять — живою. Це не просто дата в календарі, це наш спільний шрам. Глибокий слід на серці нації, який ніколи не загоїться повністю — і, можливо, так і має бути.
Нехай він болить і нагадує нам про ціну кожного світанку, про надлюдську незламність героїв та про невинні жертви, пам’ять про які ми зобов’язані передати дітям.
Проте цей день — не лише про біль. Він про нашу спільну відповідальність.
Сьогодні кожен із нас — на своєму місці. Поруч із щоденними донатами, репостами та волонтерством, існують процеси, що потребують витримки на роки. Це економіка, освіта та наука. Наш обов’язок як науковців — тримати цей інтелектуальний фронт.
Ми продовжуємо працювати: досліджувати, відкривати та захищати знання. Це спосіб заявити: «Ми не зупинимося. Ми пам’ятаємо. Ми творимо майбутнє». Кожна наукова робота сьогодні — це інвестиція у відновлення та розвиток, які будуть життєво необхідні Україні завтра.
Пам’ятати початок — щоб дійти до Перемоги.
Працювати в науці — щоб зробити цю Перемогу сталою та успішною.
Слава Україні! Героям Слава!