Схиляємо голови перед тими, хто віддав життя у боротьбі з нацизмом. Пам’ятаємо мільйони знищених людських доль, міста, стерті з лиця землі, і серця, які назавжди залишилися в 1939–1945 роках.
Але пам’ять — це не лише про скорботу. Це про відповідальність. Про силу не забути, щоб не повторити. І сьогодні, коли наша країна знову опинилася у вирі воєнних подій, ми особливо гостро розуміємо ціну миру, свободи і людяності.
Наші герої нині — це не лише ті, хто билися під Курськом чи визволяли Європу. Це й ті, хто тримають небо над Харковом, Донецьком, Херсоном. Ті, хто повертають нас додому — не лише до вулиць і будинків, а до місць, за якими нам болить. До рідного Мелітополя, до спогадів, до себе справжніх.
Пам’ять про минуле — це наш внутрішній компас. І вона потрібна нам не для того, щоб жити у вчорашньому дні, а щоб змінювати СЬОГОДНІ і боротися за ЗАВТРА.
Слава тим, хто переміг нацизм.
Слава тим, хто сьогодні бореться за вільну Україну.
Світлої пам’яті загиблим. Незламності — живим.
Ніколи знову — це не фраза з підручника. Це заклик, який ми втілюємо щодня.